Українська культура вийде на світовий рівень, якщо музиканти не їхатимуть з України
11:42
Українська культура вийде на світовий рівень, якщо музиканти не їхатимуть з України
Автор: skv 05-Бер-2020 Перегляди: 64
«Голос Америки» від 01.03.20 20

«Українська культура вийде на світовий рівень, якщо музиканти не їхатимуть з України, - диригент симфонічного оркестру Сіренко

Національний симфонічний оркестр України – партнер Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Спільна діяльність партнерів спрямована на реалізацію масштабного проекту під назвою «Симфонічний Івасюк» – пісні Володимира Івасюка у виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, джаз-бенду, хору та солістів-співаків – переможців фестивалю «Червона рута» (інформація Дирекції фестивалю «Червона рута»)

У лютому Національний симфонічний оркестр України приїхав до США на свій третій гастрольний тур країною. Про враження від концертів у Сполучених Штатах і про стан класичної музики в Україні Голос Америки розпитав у головного диригента і художнього керівника оркестру, народного артиста України Володимира Сіренка.

Голос Америки: Які твори ви привезли американській публіці цього разу?

Володимир Сіренко: Наш перший тур у США взагалі був 72 дні, марафон, 25 штатів. Тепер - три тижні й 18 міст, східна частина країни. Маємо велику приємність працювати тут. Прекрасно організований тур, чудові зали, надзвичайно тепла, доброзичлива публіка.

Ми запропонували американській публіці чотири програми, і кожен зал може вибрати на свій смак, на своє вподобання. Це і західноєвропейська класика: "Четверта Симфонія" Шумана, "Незакінчена симфонія" Шуберта, "Сьома Симфонія" Дворжака, "Третя Симфонія" Брамса.

Ми привезли чимало українських творів, першу українську симфонію Максима Березовського, концертну симфонію Дмитра Бортнянського – спеціально для цього туру молодий композитор Всеволод Сіренко, мій син, зробив редакцію для нашого оркестру цих творів, бо ці твори розписані для камерного складу, а ми таким моцартівсько-бетховенівським складом це виконуємо, і це має чималий успіх тут, це вже перевірені варіанти програми.

Крім того, з нами працюють двоє чудових солістів - Наталка Хома (віолончель) і Володимир Винницький (фортепіано), обоє львів'яни, які вже кількадесят років мешкають в Америці, професори американських вишів.

Також граємо твір відомої української композиторки Вікторії Польової Langsam, він гарно перекликається із Шуманом, Шубертом, бо твір присвячений західноєвропейській романтичній музиці. І твір знаного українського композитора Євгена Станковича "Новела" для флейти, кларнету, грають наші солісти Ігор Єрмак і Юрій Набитович.

Тож ми цього разу привезли чимало української музики. Слава Богу, це вдається все більше кожного разу. Бо коли люди не знають, то вони і не можуть погодитись на той чи інший варіант програми. А тепер ми вже тут не вперше, і нам довіряють у виборі програми.

ГА: І як американська публіка сприймає українську музику?

Володимир Сіренко: Добре, ми навіть на кінець програми - а американці щедро нас нагороджують оплесками - граємо "біси", це ми так їх називаємо, невеликі п'єси на кінець концерту. Ми пропонуємо в кожному концерті вальс "Розлука" Миколи Лисенка, а також мелодії Мирослава Скорика. І ці твори просто з шаленим успіхом тут проходять, розпитують люди, хто це написав, що це за музика. Це теж приємно.

ГА: Чи вдалось у турі знайти час, щоб подивитись Америку?

Володимир Сіренко: Ми тут не туристи, їдемо працювати, не завжди є час, щоб сходити на екскурсії, треба працювати. Але цікаво, що бачиш країну, багато штатів охоплюєш, дивишся, як живуть люди, наскільки це все гарно, впорядковано, сисмемно, чисто. Це впадає в очі. Чудова земля, ліси, озера. Все, що бачиш, радує око. Без заздрощів, але ми розуміємо, що країна на дуже високому рівні знаходиться, і ми щасливі, що маємо можливість якусь маленьку частинку інформації донести про нашу країну, про культуру, про музику.

ГА: У США до початку виступів у мистецьких центрах при університетах часто проводять відкриті зустрічі із глядачами. Про що вас запитують американці?

Володимир Сіренко: Питають все, що завгодно: на чому я грав, де вчився, і по репертуару, і про політику. От вчора мене чоловік розпитував про війну англійською мовою, але у вишиванці. Я кажу: у нас своя війна, ми воюємо скрипками і флейтами, хтось з автоматами ходив на війну. А от нашому оркестру сто років торік виповнилось, - і ми об’їздили всю Україну, включаючи Сєвєродонецк, Маріуполь і всі обласні центри, і така об’єднавча місія з музикою Лятошинського, Скорика, Станковича.

ГА: Національний симфонічний оркестр України гастролює багатьма країнами світу. Що можете сказати про стан класичної симфонічної музики у США?

Володимир Сіренко: Це великий приклад, як це робиться в Америці. Їдеш у прерії, коровки якісь, бички... Заїжджаєш, а там – шикарний зал: люди з'їхались на своїх машинах послухали симфонічну музику і роз'їхались по своїх домівках. Це не тільки Нью-Йорк, Вашингтон чи якісь інші міста. Це вражає, що у невеликих містах, університетських центрах люди мають можливість слухати музику в таких розкішних залах. У Києві немає жодного залу концертного. Філармонія – старе купецьке зібрання – там не може цілий оркестр сісти на сцену.

ГА: Ви чимало працювали із закордонними оркестрами і музикантами, зокрема, тут, у США. Чи можете порівняти, на якому зараз рівні знаходиться українська класична музика?

Володимир Сіренко: Ми можемо собі говорити, що ми найкращі у світі, одне одному, але ми ж розуміємо, що є орбіта, на котрій знаходяться топові оркестри світу, як Берлінська філармонія, Віденський, великі оркестри Америки, - то для того, щоб мати такі оркестри, треба мати такий рівень життя в Європі чи Західній Америці. Тому не треба тішити себе ілюзіями.

Мене вчора запитали: а чи є у вас музиканти з інших країн? Ну я відповів, що ні, обходимось своїми, не став пояснювати, що щоб запрошувати кращих музикантів з інших країн, треба мати для цього умови. Я не скажу, що ми боремось, тримаємось за останнє, але ми – державний оркестр, національний оркестр на дотації держави, уряд платить нам зарплату.

Ми знаходимось на пристойному рівні, нам не соромно грати в Америці чи в Європі, в різних залах – це правда. І ми, звісно, ми хочемо зайняти ці позиції. Для цього потрібен просто час і умови. Потрібні прості речі. Щоб музиканти не виїжджали з України, а приїжджали до України з інших країн. Або хоча б не втікали.

ГА: А чи багато музикантів зараз залишають Україну?

Володимир Сіренко: Їдуть, знаєте, молоді їдуть, коли закінчують спеціалізовані музичні школи, - у нас в Україні є кілька таких, уже не чекаючи, коли закінчиш консерваторію, як раніше. Скажімо, Володимир чи Наталка від'їжджали до Америки - вони вже мали повний цикл освіти в Радянському Союзі, і вже тоді їхали сюди після консерваторії, аспірантури. То зараз діти не чекають цього всього, вони після середньої освіти мають можливість їхати в Німеччину, в Америку, у Францію.

Або навіть, скажімо, Валерій Соколов, йому років 14 було, коли він почав вчитись у Школі Ієгуди Менухіна (спеціалізована музична школа) в Англії. Різні є випадки.

Іноді люди повертаються, не знаходять себе на Заході - і в кар'єрному плані, і в людському, комусь краще вдома. Хтось живе в Києві, але працює по всьому світі, як Дмитро Ткаченко, наприклад, скрипаль, якого ми запрошували минулого разу (у тур по США). Хтось живе в Лондоні, але часто буває в Україні, не перериває зв'язків.

Вцілому важко сказати, але я знаю, що їдуть. Хтось повертається, хтось - ні, але останніми роками займають хороші посади в оркестрах.

ГА: А чи існує, на вашу думку, вирішення цієї проблеми, чи культура зараз - пріоритет для держави?

Володимир Сіренко: Якби були ухвалені закони про меценатство, був би зовсім інший підхід. Були б меценати, які вкладали б гроші і в симфонічну музику, і в оперу, і в балет.

Додатки: Картинка 1




Коментарі


Немає коментарів
avatar